|
Частина1. Уругвай
У простій уругвайській сім’ї, народився, на перший погляд, простий хлопчик. Він добре вчився у школі, і мав іти шляхом його родини. Родина хлопчика була простим уругвайським кримінальним кланом, який зробив собі ім’я підчас сухого закону в Уругваї.
Але Дрейка не дуже цікавило ремесло його сім’ї. Він пішов у більш романтичну сферу і став лікарем педіатром. Пропрацювавши один місяць, його вигнали з лікарні, і відняли статус лікаря. Адже вся методологія його медицини базувалась виключно на спирту. Пацієнти були не проти, але лікарня не могла дозволити собі стільки спирту. Та і бізнес сім’ї, йому був не до смаку. Адже віскі він не любив, більше любив пиво, та чомусь самогон. Він його скуштував на виставці досягнень аграріїв.
Вже у зрілому віці батьки повідали сину, шо його коріння починається у далекій та міфічній, оповитій загадками країні, шо лежить за горами Карпатосами та омивається морем Шварцос. Тому не гаючи ні секунди він вирішив їхати на пошуки цієї міфічної країни...
Зібравши речі, Дрейк стрибнув у вагон товарняк ,шо прямував до Мексики. Гроші у батьків він не взяв, тому скрізь він мав викручуватись самостійно. Переїхавши кордон з Мексикою, Дрейк виліз у невеличкому містечку. Зайшовши до бару, він вирішив як справжній мачо бухнути і позалицятися до дівок. Замовивши пляшку текіли та пиво для поліровки, він сів за столик неподалік сцени...
Погасло світло. Уся сцена була вкрита темрявою. Аж раптом, залунала гучна музика. Стеля здригалась від гітарних рифів. Блиснув промінь світла. Він освітлив мучача, який стояв на сцені з гітарою. Він грав свої партії так, немов робив це, ще у тому житті...
Раптом на сцену вилетіла пляшка і розбилась поруч з мучачем. Її жбурнув Скажений Пес Кєнтукі, відомий вор-рєцедівіст у цих краях. Зненацька очі гітариста запалали вогнем. Він стрибнув зі сцени, прицьому граючи, взяв у праву руку свій чохол від гітари. Розкрив його, і дістав...
Дрейк та Алєхандро Бандерас вийшли з бару посміхаючись
- Алєхандро ?!- запитав Дрейк.
- Просто Санчес, - відповів той.
- Їдемо зі мною до країни, де ходять красиві жінки, і де бухло можна пити без дебільних пакетів ,- щасливо запитав Дрейк.
- А? Це та країна про яку я так багато читав у газетах „Персонал +” та „Сільські вісті”?
- Так!
- Мершій збирати речі !- прокричав Санчес.
В той час, поки Раморе з Бандерасом їхали у фургоні двох братів, на ім’я Солоний Собака МакКензі та Рікардо Перекотиполе, на комуністичний Кубі, в простому задрипаному колгоспі жив наш третій герой.
Частина2. Скафандро Свиноп'яно
Одного чудового дня у родині кубинських соціалістів, невідомо звідки,з'явилась дитина. В честь блакитних оченят і русявого, якого біса питається, волосся його назвали старовинним кубинським ім'ям Скафандро. Росло воно повним довбнем, у контексті соціяльно-комуністичної активності, не ходило на суботники та навіть у кімнаті своїй не прибирало, вилупок малий.
Бачачи непомірний регрес і дебілізацію своєї дитини (воно мріяло вивчати східні філософії, енергозбереження, слухало рок-н-ролл,і не розлучалося з кольтом) батько Сталіосіо Енгельмарсіо зробив остаточний вибір. Одіслати прийомного сина на завод в Еквадор. Власно, малий Скафандро не знав, що він прийомний, що його підкинули батькі з далекого і недосяжного Старого Світу(далі СС).
На пероні його запхнули в товарняк з усіма його нехитрими житєйськими дрібницями і сказали "не станеш пролетарієм, не повертайся!". З такою настановою Скаф(так його звали друзі) засів поміж мішків з бананами, і поїхав в порт. Але у портовому містечку, він був змушений чекати баржу, що мала йти пустою до Еквадору за свіжою партію бананів, він зустрів місцевих бандитів з клану "Регійонес". Побачивши гітару за спиною юного Скафандро, вони вирішили його вбити, втім, спочатку наваляти йому. Але малий був ще той пацан, дістав свого кольта, що так старанно ховав від відчима - комуніста, і відстрелив одному з нападників вухо. Так він і познайомився з Безвухим Джонні, баригою з Техасу, що торгував усім що тільки можна продати, мав прибуток, і всіх у ПІналь-дель-Ріо знав. Так вже малим, Скафандро добувся визнання свого творчого талану. З бандитами він відразу знайшов спільну мову. Мову алкоголю, рокенролу і інженерних наук... Зрозуміло, що про Еквадор було забуто, а скафандро зайнявся музикою, рекетом і фізикою відновлюваних джерел.
Одного разу, безвухий Джоні підкинув ідею зганяти у Мексику - країну гарячих подруг, дешевих бурітасів і текіли, щоб закупити пару ящиків останньої і навести торгово-рекетні зв'язки з місцевим населенням. Декілька тижнів криміналу у Мексиці, гори трупів, бухла і похітливих дівчат, зробили своє... Скафандро почали називати Свино'пяно, за його пристрасть до самогону і сала. Він скуповував це діло у підпільників району Сан-Дарниця у місті ля Гранд kієво, в мальовничому куточку мексиканського лісостепу. Цей район був відомий своїми красивими і норовистими дівчатами, контрабандним салом і самогоном, завезеним з далеко-східної Європи. Невідомо чому, але цей самогон був для Скафандро дорожчим за текілу чи віскі, саме так він почав відчувати що, власне, він не є дитиною комуніста...
Якось, вони, з Безвухим Джо зайшли у невеликий італійський гендель Мандаволі, бухнути самогону. Під час п'янки безвухий Джо розійшовся настільки, що вирішив пристрелити трьох музикантів, шо грали на сцені, дістав наган, прицілився і...
Частина.3 Зустріч в Мандаволі.
-Куди ви нас завезли?, - закричав Дрейк, гнівно поглянувши в очі братам.
-От пройдисвіти. Ну, зараз я вам... - промовивши це, Санчес поліз у свій гітарний чохол.
Солоний Собака МакКензі та Рікардо Перекотиполе, відчувши, шо зараз з них знімуть скальп, хутко застрибнули у фургон, і шо є сили вдарили по газах.
- От сучі діти!, - сказав Дрейк.
Оглянувши все довкола, а власне оглядати, і не було чого, скрізь пустеля, амігоси по мандрували на північ. Вони йшли довго, по дорозі траплялись заправочні станції, але це не тішило амігосів. Шоб шось похавати, Санчесу довелось продати своє волосся на голові, Дрейку на ногах. Також був поголений за кумпанію дикий віслюк, шо не в доброму ставленні запитав підкурити. За зароблені гроші, хлопці підкупили лише необхідне, ящик пива, книжку теоретична механіка та сомбреро для Санчеса.
Так мандрували вони не довго. Допоки не зайшли у мале містечко, десь у центральні Мексиці. Невеликі двоповерхові будинки, віддавали смутком. Скрізь висіли трупи чоловіків, і жодного генделя.
-Рятуйте, рятуйте ! - назустріч амігосам, бігла перелякана жінка.
-Шо трапилося ?- запитав Санчес, який завжди брав жінок своєю відвертістю.
На нас напали гангстери. Вони вбили всіх чоловіків, а Жінок навіть не зґвалтували, - сеньйора заридала на піджаку у Бандереса.
-Шо, жоден не залишився? - спитав Дрейк, рознімаючи сеньйору і Санчеса, які вже безсоромно цілувались.
-Та ні. Один є. Алкаш клятий, з нього ніякого толку, - шепнула вона на вуху Санчесу, і знов мов та п’явка присмокталась до нього.
-Показуй дорогу !- прокричав Дрейк, шо вже ломом відчіпляв її.
Вони підійшли до старої халупи, яка чомусь була з усіх боків обкладена мішка з піском. Амігоси дали зрозуміти жінці, шо на цьому завдання її скінчилось, і вона мала звідси валити. Сеньйора написала помадою на серветці свій номер телефону, поклала її у кишеню Бандерасу, і пішла геть.
Дрейк з Санчесом підійшли до дверей хатини, і тільки рука Дрейка занеслась, шоб по стукати, як з вікна будиночка вилетіла димова граната.
-Ближче, ближче! Підходьте, кляті в’єтконговці !- лунало гучно з будинку.
-Гей! Грінго, все ОК! Ми свої ,- кричали хлопці лежачи на землі.
-Всі свої давно в Колумбії!Мене не обдурете!Кляті жовті!- гучно горлопанив мужик у халупі. При цьому вже встигнув пальнути з рушниці в сторону дверей.
Агов! Аміго, кажу тобі ми свої.Я Дрейк Раморе, дипломований спеціаліст, а це мій аміго- Алєхандро Бандерас гітарист, улюбленець жінок. У нас є пиво!- в ейфорії Дрейк завжди ніс якусь дурню.
Раптом відчинились двері. Рука схопила пляшку пива, а тіло повалило у хату.
-Заходьте!
Витрушуючи пилюку з одежі хлопці зайшли до кубла. На стінах висіли хвото всіляких вояк з президентами, різні прапори, гвинтівки, пістолі, шашки, шахмати та ручні протези.
-А навіщо протези ?- чогось спитав Санчес, сам зрозумівши, яку дурню він спитав.
-А, це хобі- відповів скажений вояка,- Ви вибачте, шо я так, я просто сьогодні ще не пив, тому в мене поганий настрій, а ваше пиво якраз до столу.
На столі лежала лише попільниця, в якій лежало сили-силенна бичків.
-Мене звати Текілла Харіс ,- відповів аміго, чешучи собі пузо.
Він був вдягнений у білу майку і сімейні калісони, шо гармонійно доповнювались високими чоботами. Не брита пика, додавала солідності і співчуття.
Текілла Харіс дістав пляшку самогону. Поставив на стіл, і дегустація почалась. За дегустацією пролунало багато тостів, від „Ну, за дохлого кота” до „Свободу Катманду! Птаху, шо живе на даху”. Хлопці дуже побратались, і Текілла Харіс також вирішив поїхати з Дрейком та Бандересом, до дивної країни самогону, дівок і рокнролу.
Прокинувшись на ранок. Вже втрьох, амігоси сіли на мотоцикл Харіса, і поїхали містом. Вслід, їм махали сеньйори, а особливо одна, бо вони думали, шо хлопці поїхали шукати ту банду, яка заплямувала гідність цих сеньйор.
По дорозі рубята пили, співали пісень, звісно в обмеженому мотоциклом просторі. А якось навіть зупинились, шоб викинути сміття у смітник, та і то п’яний Харіс схибив.
І ось вони на підїзді до міста ля Гранд Кієв. Маленькі зелені кактуси змінювались на струнких сеньйор, салуни на великі магазини.
Зупинились троє амігосів у районі, шо називався Сан-Дарниця. Район був плацкартним, але хлопцям було по кактусу. Вони зайшли у найближчий гендель. Над входом висіла табличка Мандаволі.
Зайшовши мучачос сіли за столик і стали дискутувати та дегустувати. Ну от, після декількох тостів, вилізла ідея збацать рокенрол. Санчес виліз на сцену, і дістав з штанів медіатор, Текілла Харіс схопився за контрабас, а Дрейк за мікрофон, бо повільніше за всіх п’янів.
Публіка була в шоці, адже у цих краях, крім Мігеля Поплавоского музики не було. Але якийсь покидьок, таки зіпсував свято грації та краси. Він дістав наган, прицілився,і... впав на підлогу мертвим... В його горлянці стирчало мачете Скафандро.
Ніколи не любив цього сраного янкі ,- сказав якийсь аміго, і запалив сигару.
Весь кабак аплодував.
Далі грати не було сенсу, адже все йшло до банального бухалосу. Тут і познайомились інтелігентний, але хамський Др.Дрейк Раморе, улюбленець сеньйор і сеньйоріт Санчес Бандерас, пиятик-психопат Текілла Харіс та Скафандро Свиноп'яно, затятий фанат рокнролу та сонячних батарей.
Частина.4 Бійка лише зближує
Напідпитку, чотири красівих амігосів, вирішили піти і почіплятись до бургосів( мешканців міста). Всі бари були вже зачинені, але пригод хотілося. І от, нарешті, було знайдене цілодобове місце салун „Кишеньос”, де дуже часто тусувались бикос. Підійшовши до виходу, хлопці почули крики та жбурляння пір’я на підлогу.
Раптом, з дверей вилетіло тіло якогось невідомого. Його писок був розфарбований свіжою кров’ю. Не гаючи ні секунди, вони вбігли до салуну. У центрі зали, була метушня, всі налітали на одного грінго, але він був, ще тим парубком і вмить відкидував їх. У запалі боротьби, хлопець ще встигав доводити не просвітленим бикосам, всі чудові перспективи інформаційно-обчислювальної техніки.
- Та шо ви можете знати про Біос?- кричав він, при цьому наносячи разючи удари у щелепу, якомусь бикосу, у здорових окулярах, з товстими лінзами. З кишені бикоса, вилетів примірник віршів Бодлера та „Віндоус для самоварів”.
-Шо? Віндоус?На, получи!- і грізний удар прийшовся образнику гідності, у пупок.
За роботою цього аміго, було любо дивитися. Він брав у руки все, від китайських паличок та тарілок, до відрубаних голів. Але як вміло, він з ними поводився.
І тут, у голові Дрейка, з’явилась ідея взяти... і піти у туалет, але дорога була заблокована бійкою. Тому, не гаючи часу, четвірка не врівноважених, п’яних людей полізла у кучу-малу.
Дуже хотівши у туалет, Дрейк з гнучкістю лані, витяг пасок, і як молодий пастух, почав гамселити ним, по мармизах не просвітлених, таким чином, розчищаючи собі шлях до парашос. Скажений Текілла Харіс був як риба у воді, його контрабас, наносив разючі удари по писках п’яти копійкових злодіїв. Невідставав від усіх і Бандера, він як справжній мачо, дістав із свого футляру Магнум 45-го калібру, і почав стріляти, як у тирі, влучаючи покидькам у яєчка. До тогож виявилось, шо це була та банда, шо образила сеньйору Ракель(чомусь він подумав, шо її звуть Ракель, хоча вона могла б бути і Марією чи, скажімо Анжеліною), вони називали себе „Регіонес”.
Із цього мєсіва, лунали вистріли Скафандроса. Глядач за столиком номер 5, сказав дружині.
-Да, він із кольтом , як Бог!
І справді вправні легкі рухи пальців, не давали зпуску ворогові. Його кольт стріляв як кулемет, але кожна куля влучала в ціль. Кому у печінку, кому у ліве передсердя, а кому, і у щитовидно залозу.
- Дякую!- прокричав пристрілений бикос Скафандросу.
- Нема за шо! - відпові Скафандро.
- Чому він сказав дякую?- запитав аміго, шо кілька хвилин тому бився тут сам, а тепер отримав підмогу.
-Я, щойно видалив йому апендикс, - спокійно відповів Скафандро, -Доречі, мене звуть Скафандро.
-А мене Фідель, - дуже приємно.
- Мені також.Он бачиш, той хлопець, шо зараз ссить на бикоса, то Дрейк Раморе, - Скафандро показав пальцем у бік Дрейка.
- Я не винний, там зайнято! - крикнув Дрейк, хитнувши головою в сторону клозету.
- А отой з Магнумом, то Санчес Бандерас, а той п’яний та скажений, то Текілла Харіс, а разом ми будемо шукати дивовижну країну самогону, дівок і рокнролу,-продовжував Скафандро.
- Я з вами! - негаячи часу, закричав Фідель.
Так і вийшло, шо ці, тепер вже п’ятеро, шукають свого шляху до країни самогону, дівок і рокнроллу.
Ze end.
|
НЕ ПРИТУЛЯТИСЯ 
